Пісні городенківщини

“Пісні Городенківщини”  – своєрідна енциклопедія пісенної творчості покутян. Зацікавлений читач знайде у збірнику патріотичні, вояцькі пісні, про кохання, релігійні та обрядові, колядки, гаївки, записані в селах Городенківського району. Розрахована на широкий загал шанувальників музично-поетичного мистецтва.

Збірник упорядкувала та підготувала передмову завідувачка відділом краєзнавства та народознавства ЦРБ М. Сорока.

Городенківська центральна районна бібліотека ім. Л.Мартовича

Відділ краєзнавства та народознавства

Пісні Городенківщини

 

Збірник

 

Упорядкування, передмова завідувачки

відділом краєзнавства та народознавства

Городенківської ЦБС Марії Сороки.

Прут-Принт”.Снятин

– 2006 –

 

        „Пісні Городенківщини” –
своєрідна енциклопедія пісенної
творчості покутян. Зацікавлений читач
знайде у збірнику патріотичні, вояцькі
пісні, про кохання, релігійні та обрядові,
колядки, гаївки, записані в селах
Городенківського району. Розрахована
на широкий загал шанувальників
музично-поетичного мистецтва.

Художнє оформлення Ігора Михайлюка,

Музичний упорядник Іван Фенютчин.

Відповідальний за випуск Марія Підлеснюк

Збірник вийшов з-за підтримки Городенківської
РДА та районної ради.

Заспів

(Замість передмови)

     Великі
дороги у широкий світ завжди починаються
від рідної хати, велика мудрість
розпочинається у наукових книгах від
перших сторінок букваря, а духовна краса
й багатство нації – від народної пісні.

    Наша
пісня – і розрада, і розвага, і клятва,
і сповідь, і наша слава. Вона супроводжувала
сотні поколінь наших предків, донісши
до наших днів їхню багатющу духовну
красу та невмирущість.

   У
пропонованому пісеннику окремо
впорядковані колядки, гаївки, пісні,
які оспівують боротьбу наших краян за
волю, за Україну, про кохання,
соціально-побутові пісні. Поміщено і
весільний обряд с.Тишківці, з усім його
пісенним розмаєм. Також до книги ввійшов
Великодній обряд „Сербен”, записаний
в с.Чортовець.

   Окремі
пісні подано з нотами.

   Дорогий
читачу! Це видання – справа добра,
життєва, корисна. Тут у розмаї давніх
наших пісень кожен пізнає і свою долю,
прихилившись до тієї чи іншої пісні, що
торкнеться саме твого серця. Їх у збірнику
близько сотні. Звичайно, це надто мало
для такого колоритного, багатющого
народними традиціями краю, як
Городенківщина.. Але ми впевнені, що ця
збірочка, як той мережаний різнобарв’ям
пацьорочний гердан, збагатить наш
духовний спадок, подарований дідами і
прадідами. Бо українська народна пісня
була і залишається сьогодні найбільшим
духовним скарбом нашого народу. А якщо
це скарб, то ціну йому повинен знати
кожний, вивчати, зберігати і передавати
новим прийдешнім поколінням.

 

М.Сорока.

Завідувачка відділом краєзнавства

та народознавства Городенківської ЦРБ

Колядки

 

Вставай,
вставай господарю

 

Вставай, вставай господарю,

Та у віконце погляди,

Звіздар сіяє – Христа стрічає

Серед народу на землі.

 

Звізда сіяла над Вертепом

Сяйвом ясним до Христа,

Діва Марія у стаєнці

Для нас Ісуса родила.

 

В чистому полі Ангел з’явився,

Розповів радість пастерям:

Во Вифлеємі, в яслах на сіні

Христос народився нині нам.

 

Слава, слава що народився!

Відпустить наші усі гріхи.

Слава, слава, що з’явився!

Господь буде з нами віки!

 

Записано в с. Вікно від Ганни Хоми

Нова радість стала

 

Нова радість стала

Яка не бувала.

Що у селі Винограді,

Коляда настала.

 

Ой підемо браття,

Від хати до хати.

Нашим браттям –

Українцям, заколядувати.

 

А ми у Вас колядуєм,

Тай зараз підемо.

Господь знає, що нарік,

Ми до Вас прийдемо.

 

А ми, цієї ночі,

На волос не спали,

Ми ходили тай шукали,

Український голос

 

Український голос,

Це звуки органа.

Сардак, кожух, чорна шапка,

Синьо-жовта фана.

 

Синьо-жовта фана,

Тризуб золотіє.

Ще над нашою Україною,

Сонечко загріє.

 

Ой засвіти свічку,

Розклади у віконце.

Щоб розцвіла України,

Як рожа на сонці.

 

Записано в с.Виноград від Марії Цибулько

Нова радість стала

 

Нова радість стала,

яка небувала,

Вже нам браття Українці

Зоря засіяла.

 

Народився Син Божий,

Народився нині,

Щоб засяяв злотий тризуб

По всій Україні.

 

А прапори синьо-жовті

По Вкраїнськім полю,

Вже не буде окупантів

В Вкраїні ніколи.

А на Різдво дуже рано

Сніжок надпирхає,

Мати з дітьми із Сибіру

Батька виглядає.

 

Діти плачуть ревно,

Де наша родина,

Там у полі висипана

Висока могила.

 

По Вкраїнськім полю

Могили сіяють,

В тих могилах українських

Борці спочивають.

 

Нехай щезне з України

Ярмо і руїна.

А на згорищах повстане

Вільна Україна.

 

Вільна Україна

Шле нам щастя й долі.

Щезне ярмо і руїна,

Засяє день воло.

 

І на цім ми, браття, мило

Коляду кінчаймо.

Щастя й долі цему дому

Всі щиро бажаймо.

 

За коляду ми візьмемо

Малу нагороду.

Не для себе, а для цілей

Нашого народу.

 

Вінчуєм тя, Україно,

На многії літа.

Щоби могла панувати

Аж до кінця світу.

Записано в с.Чернятин від Ганни Боднарчук

Нова радість світу сяз’явила

Нова радість

світу ся з’явила,

Братів-українців

зі сну пробудила.

 

Уставай, брате,

Бо вже сходить сонце,

Світить на наш дім,

В наше віконце.

 

Уставай, брате,

Хрунем не робися,

Як ми бідуєм –

Устань, подивися.

 

Підемо, брате,

Від хати до хати –

Нову коляду

Заколядувати.

 

Ти, музико, грай,

А ми колядуймо,

Нашого брата

З щастям повіншуймо.

 

Віншуєм Тебе

З щастям, здоров’ям

На многая літа

Та ще довгим віком.

 

Записано в с.Чернятин від Ганни Боднарчук

В неділю рано

 

В неділю рано зелене вино саджене,

Ішли молодці рано в церковці в неділю.

 

Ішли вони, ішли, раду радили в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене,

 

Скуймо та й, брати, золотий човен в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене.

 

Та й пустим його на тихий Дунай в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене,

 

Ой чуєм же ми доброго пана в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене.

 

Посіймо, брати, ланок пшениці в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене,

 

Ланок пшениці на паляниці в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене.

 

А ланок вівса і трохи пшона в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене.

 

Ой чуєм же ми доброго пана в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене.

 

Доброго пана, що добре платить в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене.

 

Що добре платить, а ніц не втратить в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене.

 

Що дає на рік по кошикови в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене.

 

По коникові, по сідельцеви в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене.

 

По сідельцеви й по нагаєчці в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене.

 

Заколядуймо хоч пива бочки в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене.

 

Бочку не бочку, хоч коновочку в неділю,

В неділю рано зелене вино заджене.

 

А з того жарту хоч пива кварту,

В неділю рано зелене вино саджене.

 

А з того смішку та й по тілішку рано,

В неділю рано зелене вино саджене.

 

Вінчуєм же вас щастям, здоров’ям в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене.

 

Щастям, здоров’ям, ще й віком довгим в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене.

 

Вийди дівчино щиро подякуй в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене.

 

Подякуй щиро своїм молодцям в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене.

 

Вийди з колачем із щирим серцем в неділю,

В неділю рано зелене вино саджене.

Записано в с.Тишківці від Гафії Ткачук

 

ГАЇВК?

А вже весна красна

 

А вже весна красна, красна!

Із стріх вода капне.(тричі)

 

Молодому козакові

Мандрівонька пахне.(тричі)

 

Помандрував козаченько

У чистеє поле.(тричі)

 

За ним іде дівчинонька:

Вернися, соколе”.(тричі)

 

Не вернуся – забарюся,

Гордуєш ти мною.(тричі)

 

Буде твоє гордування

Все перед тобою.”(тричі)

 

Помандрував козаченько

Через гори й луки.(тричі)

 

Ой плакала дівчинонька,

Здіймаючи руки.(тричі)

 

Молода ворітниця

 

Молода ворітниця,

Відчини ворітонька.

 

Відчини ворітонька,

Від щирого злотонька.”

 

А хто ж там з воріт кличе,

А хто ж там з воріт кличе?”

 

Ми князеві післанці, післанці

Принесли Вам дароньки.

 

Принесли вам дароньки-дароньки

Золоті булавоньки”

 

Ми цього не хочемо

І за дар не приймемо”

 

А чого ж Ви хочете?

А чого ж Ви хочете?”

 

Ми хочем зернятонька –

Крайнього дитятонька”.

 

Даємо Вам дівоньку

В зеленім барвіноньку”.

Вербовая дощечка

 

Вербовая дощечка, дощечка,

По ній ходить Настечка, Настечка.

 

На всі боки леліє, леліє,

Звідки милий приїде, приїде.

 

Щось Насточці привезе, привезе,

У дарунок принесе, принесе.

 

Червонії чобіточки, чобіточки,

Золотії підковки, підковки.

 

Буде Настя ходити, ходити,

Підковками дзвонити, дзвонити.

 

Де ти, Насте, бувала, бувала,

Як діброва палала, палала.

 

Скільки в відрі води є, води є,

Стільки в хлопців правди є, правди є.

 

Записано в с.Чернятин від Софії Неміш

Ой з-за гори високої

 

Ой з-за гори високої, з-за гори

Загибає син козацький в неволи.

 

Ой ви, браття, ой ви, сестри, ви мої,

Передайте до батенька, до мої.

 

Най батенько сиві коні продає

Та най мене із неволі викупляє.

 

Волів би ти, мій синочку, загибать,

Як я маю сиві коні спродавать.

 

Ой ви, браття, ой ви, сестри, ви мої,

Передайте до матінки, до мої.

 

Най матінка сиві воли продає

Та най мене із неволі викупляє.

 

Волів би ти, мій синочку, загибать,

Як я маю сиві воли спродавать.

 

Ой ви, браття, ой ви, сестри, ви мої,

Передайте до милої, до мої.

 

Най миленька коралики спродає,

Та най мене із неволі викупляє.

 

А я тії коралики тай спродаю,

Таки свого миленького викупую.

Утворіться, райські двері

 

Утворіться, райські двері,

Най сирітка ввійде. (двічі)

 

Най промовить два-три слова,

Назад собі піде. (двічі)

 

А сирітка виходила з воріток, з воріток,

Брала з собою дівчаточок, подружок, подружок.

 

Втворилися райські двері

І сирітка ввійшла. (двічі)

 

Промовила два-три слова,

Назад собі пішла. (двічі)

ОГІРОЧК? ЗЕЛЕНЕНЬКІ

 

Огірочки зелененькі,

Завивайтеви сі, завивайтеви сі.

 

Ви молоді молодчики

Женихайтеви сі, женихайтеви сі.

 

Прийшла м до вас, кумко, бочки

Наквасити огірочки, завивайтеви сі, завивайтеви сі.

 

А я бочки не зичаю, бо я свої огірочки маю,

Розвивайтеви сі, розвивайтеви сі.

 

Огірочки зелененькі най сі в’ють, най сі в’ють,

А молоді-молодчики мед-вино п’ють, мед-вино п’ють.

СОЛОВІЮ – ПТАШКУ

 

Соловію-пташку, чи був же ти в садку?

Чи видів ти соловію,

Там дівки, як ластівки, орали на мак?

 

Соловію-пташку, чи був же ти в садку?

Чи видів ти, соловію,

Як там дівки, як ластівки, сіяли на мак?

 

Соловію-пташку, чи був же ти в садку?

Чи видів ти, соловію,

Як там дівки, як ластівки, валкували мак?

 

Соловію-пташку, чи був же ти в садку?

Чи видів ти, соловію

Як там дівки, як ластівки, молотили мак?

 

Соловію-пташку, чи був же ти в садку?

Чи видів ти, соловію,

Як там дівки, як ластівки, віяли мак?

ЛІПША РІЛЛЯ

 

Ліпша рілля ранняя, ранняя,

Як тая пізняя, пізняя.

 

Ліпша жінка першая, першая,

Як тота другая, другая.

З першою жінкою діти мав, діти мав,

А з другою розігнав, розігнав.

 

Ідіть, діти, в вулички, вулички,

Там де служі наймички, наймички.

 

Пішли діти до гробу, до гробу,

Кличуть неньку додому, додому.

 

Ходіть ненько додому, додому,

Тай розкажіть каждому, каждому.

 

Нас мачуха дуже б’є, дуже б’є,

Тай нам їсти не дає, не дає.”

 

Ідіть, діти, додому, додому,

А я піду потому, потому.”

 

Пішли діти додому, додому,

Полігали в солому, солому.

 

Райські двері рипнули, рипнули,

А діточки не чули, не чули.

 

Добрий вечір, газдини, газдини,

То си лягла в перини, в перини.

 

А ти, газдо, в подушки, в подушки,

Мої діти на дошки, на дошки.

 

Мої діти на дошки, на дошки,

Під головою кулачки, кулачки.

 

Під головою кулачки, кулачки,

А в голові мурашки, мурашки.

 

Задзвонили в усі дзвони

 

Заздвонили в усі дзвони,

На велику зміну. (двічі)

 

Зібралися наші хлопці,

Пішли на Вкраїну. (двічі)

 

Зібралися наші хлопці,

Самі молодії. (двічі).

 

Стали грати-вигравати,

В труби золотії. (двічі).

 

Витягай ми, стара мати,

Сорочку біленьку. (двічі)

 

Бо я буду від’їжджати

В неділю раненько. (двічі)

 

Ой почала стара мати,

Почала плакати. (двічі)

 

Хто ж тя буде на Вкраїні

Сорочечку прати. (двічі)

 

Не журися, стара мати,

Прачка над водою. (двічі)

 

Що випере й витачає

Сорочечку мою. (двічі)

 

Ой почала стара мати,

Почала плакати. (двічі)

 

Хто ж тя буде на Вкраїні

Рани полокати. (двічі)

 

Не журися, стара мати,

Дрібний дощик січе. (двічі)

 

Та й він мені молодому

Рани виполоче.” (двічі)

 

Ой почала стара мати,

Почала плакати. (двічі).

 

Хто ж ти буде на Вкраїні

Над гробом плакати? (двічі)

 

Не журися, стара мати,

Чорний ворон кряче. (двічі)

 

А він мені молодому

Над гробом закряче. (двічі)

 

Записано в с.Чернятин від Софії Неміш

 

На горі жито

 

Та й на горі жито,

На долині овес,

Та й всі дзвони задзвонили,

Бо Ісус Христос воскрес!

 

Та й всі дзвони задзвонили,

Чути аж на гору,

Збирайтеся люди добрі

До Божого храму.

 

Ідіть, люди, до церковці

До Божого дому,

Та й вклікайте на коліна,

Та й моліться Богу.

 

Ідіть, люди, до церковці,

Слухайте науки,

Бо Ісус Христос та й на хресті

За нас терпів муки.

 

Бо Ісус Христос та й на хресті

Мученьки тримає,

Та й Господи милосердний,

Як сі цей світ має.

Наша церква весела

 

Наша церква весела,

Навколо обсажена.

 

Навколо обсажена,

Та й гарненько прикрашена.

 

Станьте, жінки, в пороги

Та й підемо вкруг церкви.

 

Та й підемо вкруг церкви,

Заспіваємо співанки, співанки.

 

Записано в с.Тишківці від Гафії Ткачук

Ідуть хлопці

 

Ідуть хлопці до дівчини –

Кучері трісутсі,

Дала би вам по писанці,-

Кури не несутсі.

 

Дала би вам по писанці

Ще й по галуночці,

Щоби ви мене, хлопці

Та й брали у танці.

 

Дала би вам по писанці,

Ще й по білому яйцю,

Як ви до мене не прийдете,

Сама я вам принесу.

Солов’ю сивенький

 

Солов’ю сивенький,

В тебе голос тоненький.

 

Ти по гаю блукаєш,

Собі пари шукаєш.

 

Я молода думаю,

Ще й пари не маю.

 

Піду гаєм блукати,

Собі пари шукати.

 

Кругом гаю ходила,

Ніде пари не знайшла.

 

Сіла собі на пеньку,

Заплакала гіренько.

 

Записано в с.Тишківці від Марії Дідик

 

ГОРОШОК

 

Ходіть діти в „горошок”,

Бо вже ниньки вівторок.

 

Збирайтесь, діти, за ручки,

Йдем з „горошком” до отця.

 

Ой гороше, гороше,

Покотися хороше.

 

Покотися в перстенець,-

Всі дівчата – у танець.

 

Ой гороше, гороше,

Покотися хороше.

 

Покотися в золото,

Усі хлопці – в болото.

 

Пісня про Матір Божу

 

Левадов-долинов дітвора гуде,

Цвіточки збирає, в китиці кладе.

 

Цвіточки збирає, віночки плете,

До Діви Марії молитися йде.

 

Прийми цей віночок, Матінко блага,

Рукою своєю хорони від зла.

 

До Діви Марії зів’ється вінок,

Славися, Маріє, посеред діток.

 

Для Діви Марії весь празник святий,

Святися, Маріє, посеред людей.

 

Проводь нас ласков дорогою життя,

До неба, до раю, де смутку нема.

 

Записано в с.Тишківці від Гафії Ткачук

та Марії Дідик

 

Горошок

 

Покотився горошок по полю,

Оженився старий з молодою.

Йде старий у поле орати,

А молода до корчми гуляти.

 

Іде старий так з полі, з орані,

А молода з корчми, з гуляні.

 

Кілько с, милий, загонів виорав,

Кілько с, милий, коней загнав?”

 

Сім загонів виорав, моя люба,

Сім загонів, а на восьмий загнав.

 

Скілько с, мила, червоних пропила,

А скілько с, мила, грошей розміняла?”

 

Сім червоних, восьмий розміняла,

Сім червоних, та й ще сі не впила”.

Записано в с.Прикмище від Марії Бахматюк

 

ЗЕЛЕНІЇ ОГІРОЧК?

 

Зеленії огірочки,

Любі мої пуп’яночки,

То ся вони завивають,

То ся вони завивають.

 

Най вони ся завивають,

Най зелені процвітають,

Най ся в’ють, най ся в’ють.

Хай зелені будуть.

 

Питалася мати дочки,

Чи садила огірочки.

– Ой, садила, підливала,

Щонеділі вибирала.

 

Питалася мати сина:

– Що коштує та дівчина?

– Що коштує – треба дати

Тобі, мати, не питати.

 

Позичте ми, кумко, бочки,

Най наквашу огірочки.

– Не позичу, кумко, бочки

Най зогниють огірочки.

Записано в с .Серафинці від Ганни Островської

Голубка на вишні

 

Голубка на вишні,

Голуб на черешні.

Скажи, милий, правду

Що маєш на мислі.

 

Я маю на мислі

Тебе залишити.

Через воріженьки

Не можу ходити.

 

Через воріженьки,

Тай через ворожки

Не дають дівчині

Перейти дорожки.

 

Попри мою хату

Стежечка вузенька,

Ніхто не перейде

Лиш я молоденька.

 

ГОЛУБКА

 

Ми голубку тай ловили,

Всі до кола ми вступили.

-Ти, голубко, чого тужиш,

вибирай си кого любиш.

 

А як мені не тужити,

Бо не маю я з ким жити,

Бо мій хлопець, серцю милий,

Давно лежить у могилі.

 

Лежить, лежить, спочиває,

Та й мене забуває.

 

Записано в с. Серафинці від Ганни Островської

Чортовецький великодній „Сербен”

 

       З суботи на неділю (Великодню)
ватаги хлопців усіх кутів села збирали
по господах гумові старі колеса, сухі
дрова і на найвищих пагорбах навколо
села розпалювали вогнище. Воно
символізувало воскресіння Господнє.
Казали, що так біля ватри сиділи сторожі
перед гробницею Христа. Так і зараз
хлопці чатують біля вогнища, вичікуючи
досвітку, коли пролунають чисті дзвони
церков: „Христос Воскрес!”. Тоді гасне
останній вогник, хлопці і дівчата, старі
і молоді поспішають до церков. А їх у
селі дві – православна і греко-католицька.

       Ще до сходу сонця в них правиться
надгробна молитва, утреня, а вже потім
святкова літургія, яка закінчується
посвяченням пасхального кошика. По
обіді збирається люд знову біля церкви.
Після вечірні розпочинається „Сербен”.
Це така гаївка, яку водять виключно
чоловіки. Ловлячись за руки, водять
ланцюгом хоровод. Колись цей хоровод
супроводжував один сопілкар. „Сербен”
ішов тричі довкола церкви, далі обходив
резиденцію і через усе село дорогою
ішов до другої церкви. В такій гаївці
бере участь біля кілька сот чоловіків.
У „Сербені” мусить бути заводило –
найпочесніший чоловік, що починає
танець. Ним довгі роки, цілі десятиліття
і до недавніх пір був Іван Палагіцький.
Він і пояснював, що „сербена” водять
в селі здавна, а походить він із Сербії.
Один панич його придумав там, щоб ним
веселити і гуртувати народ.

 

С е р б е н

 

Ой, сербене, сербеночку,

Не смуть мою головочку,

Бо вона вже засмучена,

За нелюбом заручена.

 

Ой у полі вівса много

Половина зеленого.

Ішли хлопці в поле жати,

Та й забули серпи взяти.

 

Серпи взяли, хліб забули,

Отакі – то женці були.

Вернулисі за серпами

Та й забули хліб з торбами.

 

Далі хлопці, далі наші,

Наварила мама каші,

А якої – пшоняної,

Далі, хлопці, далі мої…

 

Накосивсі бусьок сіна,

Заросивсі по коліна,

Та най тая чапля косить,

Що високо фартух носить.

 

Ой, дівчино чорнобрива,

Чим ти брови намастила.

Капервасу купувала,

Чорні брови малювала.

 

Записано в с. Чортовець від Марії Сороки

Пісні про кохання

Шумир – гумир по долині

 

Шумир – гумир по долині,

Широкий лист на калині,

А ще ширший на дубочку,

Кличе голуб голубочку.

 

Не так свою як чужую,

Ходи, серце, най цілую.”

Нащо серце цілувати,

Нащо жалю додавати.

 

Твоя мати чарівниця,

Ще й до того розлучниця,

Розлучила рибу з водов,

Ще й розлучить мене з тобов.

 

Ой ти старий бородачу,

Подивисі, як я скачу,

Ой то вгору, то в долину,

Ой то в ружу, то в калину.

Записано в с.Копаченці від Марії Петренко

 

По саду ходила

 

По саду ходила,

Горішки збирала.

Я свому милому

Зле слово сказала,

Прогнівила милого,

Щом сказала зле слово.

 

Прийшлам на весілля,

Стала на порозі,

Мій милий гуляє –

Слава ж Тобі, Боже,

А мій милий гуляє,

Хустинов ся втирає.

 

Прийшлам додомоньку,

Сілам на лавицю,

Тай собі гадаю

Свою розлучницю,

А я чую – щось гуде,

То мій милий з танцю йде

 

Прийшов під дверенька:

– Утвори, миленька,

Най я ся пригорну

До твого серденька.

– Най ти то та втворяє,

Що з тобою гуляє.

 

– Мила ж, моя мила,

Дайся зрозуміти,

З тобов погуляти

Треба добре вміти,

Я з другою гуляю,

А про тебе думаю.

 

Записано в с.Вербівці від Ганни Дзебчук

Ой на горі, на дощечці

 

Ой на горі, на дощечці

Там дівчина полощетьсі,

Полощетьсі, вмиваєтьсі,

В білий рушник втираєтьсі.

 

В білий рушник втираєтьсі,

В панчошечки вбираєтьсі,

В панчошечки вбираєтьсі,

В черевички взуваєтьсі.

 

Панчошечки ненька дала –

Що би файно виглядала.

Черевички дєдик купив,

Щоби мене хлопець любив.

 

Записано в с.Копаченці від Анастасії Бекити

Уже дванадцята минає

 

Уже дванадцята минає,

Пора додому спать іти,

Одна возлюбленая пара

В зелений гай гулять пішли.

 

Вона була йому покірна,

Весільне плаття одягла,

Вона цього не сподівалась,

Що скоро буде нежива.

 

Спочатку обняв її рукою,

Потім її поцілував,

А потім грізно розсердився,

Знущатися над нею став.

 

Знову обняв її рукою,

Потім порізав їй ножем,

А сам він вийшов із гаєчка,

Її залишив під кущем.

 

Галя упала і сказала:

Рідна матусенько, прощай.”

Потім упала і сказала:

І ти, мій зраднику, прощай.”

 

Довго боролася із смертю,

Боролась довго, день і ніч,

Рідне село було далеко,

Нікому було дать поміч.

 

Записано в с.Рашків від Ганни Старків

 

Виїхав козак на круту гору

 

Виїхав козак на круту гору,

Пустив коня попасати в шовкову траву.

Пустив коня попасати в шовкову траву,

А сам пішов та й ліг спати на час-годину.

 

Спить годину, спить другую,

Приснився му сон,

Що з правого рукавчика

Вилетів сокол.

 

Ой проснувся козаченько, тай став на ніжки,

Всідлав коня, тай поїхав аж до ворожки.

Ой ворожко, вороженько, відгадай ми сон,

Що з правого рукавчика вилетів сокол.

 

А ворожка добра була – сон відгадала:

Твоя жінка Марусина сина зродила.

Сина зродила тай го сповила,

І в годині дванадцятій життя скінчила.

 

Виїхав козак на круту гору,

Ніде світла не видати, лиш в його дому.

Ой приїхав козаченько, тай став під вікном,

Його жінка Марусенька вкрита полотном.

 

Записано в с.Лука від Гафії Бортейчук

Світили зорі угорі

 

Світили зорі угорі,

Село все спало у ярі,

Світили зорі край неба вгорі,

Казали казочку мені.

 

Скажи, Богданочку, мені,

Чого так тяжко на душі.

Чого так серце волі хоче,

Там, у далекій чужині.

 

Скажи, Богданочку, скажи,

Скажи, тай не тужи.

Одного слова від тебе хочу:

Люблю тебе”, – мені скажи.

 

Скажи, Богданочку, скажи,

Скажи тай не тужи,

Чого так час пливе поволі

Нам у далекій чужині.

 

Записано в с.Корнів від Марії Ротерман

 

Ой вишенько -черешенько

 

Ой вишенько-черешенько,

Чом рясно не родиш?

Молодая дівчинонько,

Чом гулять не ходиш?

 

Ой як мені рясно родить –

Корінь усихає.

Ой як мені гулять ходить –

Милий покидає.

 

Тече річка невеличка

Попід лободою,

Взяло дівча нові відра

Пішло за водою.

 

Взяла дівка нові відра,

Стала, подумала,

Як згадала про милого,

Зразу в воду впала.

 

Біжить батько, біжить мати,

І кричать: рятуйте!

А дівчина відповіла:

За мнов не жалуйте.

 

Було тоді жалувати,

Як була маленька.

Тепер мене пожаліє

Сирая земленька.

 

Записано в с. Рашків від Ганни Старків

Не сама калину ламала

 

Ой, не сама, не сама

Калину ламала,

Ламав мій миленький, гой – я – я,

Я лиш нахиляла.

 

Ой над водов, над водов

Два прутики гнуться,

Наді мною молодою, гой – я – я,

Два легіні б’ються.

 

Не бийтеся два легіні,

Я ваша не буду,

Кому ручку дам, гой – я – я,

Того любить буду.

 

Ой не сама, не сама

Калину ламала.

Ламав мій миленький, гой – я – я

Я лиш нахиляла.

 

Записано в с. Виноград від ПараскиДроник

Мала мати дочку

 

Мала мати дочку, дочку-одиночку,

Та й віддала заміж, заміж за нелюба.

У чужую сторіночку.

 

А як віддавала та й наказувала,

Щоби, моя дочко, дочко-одиночко,

Сім літ в гостях не бувала.

 

Дочка не стерпіла, додому схотіла,

Перекинулася в сивую зозулю

Та й додому прилетіла.

 

А як прилетіла, на калину сіла,

Сіла на вишеньку, та й на черешеньку,

Там, де з милим говорила.

 

А як вийшов батько із своєї хати,

Виломав він палку, соснову булавку,

Став зозулю проганяти.

 

А як вийшла мати із своєї хати,

Стала, заплакала, що дочку віддала

Та й в чужую стороночку.

 

Записано в с. Вербівці від Марії Остафійчук

Сирітська весільна

 

А у моїм городчику два корчики зіллі,

Чи-с просила, молоденька, неньку на весіллє.

 

Ой просила, я просила – не відзиваласі,

Вони мого весіллєчка не сподівалисі,

 

Іди, іди, молоденька, ще неньку просити,

Щоби прийшла завтра рано поблагословити.

 

Іди, іди, сиріточко, іди, молоденька,

Та най тебе проблагословить молодого ненька.

 

Ой веселе весіллєчко, веселі оденки,

Лиш молода не весела, бо немає неньки.

 

Вся родина на весіллю і вся веселитсі,

А на моїй рідній ненци трава зеленитсі.

 

Вся родина на весіллю усе Бога просит,

А на моїй рідній ненци грабар сіно косить.

 

Записано в с. Вербівці від Марії Остафійчук

Ой на горі фіялочки

 

Ой на горі фіялочки зацвіли,

Лишень одну стежку лишили.

Пішла туди молоденька й заснула,

За нев пішов її дєдик – не чула.

 

Ой не йди ж ти, мій дєдику, за мною,

Не люба ми бесідочка з тобою.

 

Ой на горі фіялочки зацвіли,

Лишень одну стежку лишили.

Пішла туди молоденька та й заснула,

За нев пішла її ненька – не чула.

 

Ой не йди ж ти, моя ненько, за мною,

Не люба ми бесідочка з тобою.

 

Ой на горі фіялочки зацвіли,

Лишень одну стежку лишили.

Пішла туди молоденька й заснула,

За нев ішов її милий – вже чула.

 

Ой за мною, мій миленький, за мною,

Бо вже мені порадочка з тобою.

 

Записано в с. Вербівці від Марії Остафійчук

Марусю моя чорнобрива

 

Марусю моя чорнобрива,

Як я тебе вірно люблю,

Спішу на свідання до тебе,

Відкрити всю тайну свою.

 

Хотів би з тобою, Марусю,

У парі до віку прожить,

Та тільки стара моя ненька

Засватать тебе не велить.

 

Женися, мій сину, з багачков,

Багачка не те, що бідна,

Вона принесе волів пару

Та ще й вороного коня.

 

Сиджу я з багачков в садочку

І чую сумні я пісні,

То моя Маруся співає

На самій найвищій горі.

 

Женися як хочеш з багачков,

Тобі з нею весело жить,

А ти, Волго – річко, роздайся

І хвилі мене затопіть.

 

Лишаю багачку в садочку,

Біжу до Марусі в поля,

А в мене на серці так важко,

Маруся моя нежива.

 

Виношу Марусю на берег,

А з неї стікає вода,

Вона була в шовковім платті,

Круг неї обвита коса.

 

Приношу Марусю додому,

Не знаю що маю казать,

Питаюся рідної неньки,

Де буде Маруся лежать.

 

Послухай мене, мій синочку,

Що буду тобі я казать,

Що завтра в нас буде неділя –

Ми будем весілля справлять.

 

Послухай мене, моя мамо,

Що буду тобі я казать,

Що завтра в нас буде неділя –

Ми будем Марусю ховать.

 

В неділю музиченька грає,

Весела багачка сидить,

А в мене на серці навала,

Така, що не можу я жить.

 

Записано в с.Пробабин від Катерини Дуб’ як

Був файний хлопець

 

Був файний хлопець,

хотів сі жинити,

Взєли до війська –

Мусів служити.

 

Пише він листи,

Папір зелений:

Мила дівчино,

чекай на мене”.

 

А вона їму

Тай відповідає:

Служи, мій коханий,

Я ті вірно чекаю”.

 

Йде він на урльоп,

Людей сі питає:

Що робить моя мила,

Бо я й не відаю?”

 

А люди йму

Та й відповідають:

Вчора померла,

а ниньки ховають”.

 

Йде він далі,

Цвинтар минає,

А там три хлопці

Яму копають.

 

Слухайте, хлопці,

Що я вам скажу:

Копайте ширшу –

Я з нею ляжу.

 

Дивіться, люди,

Що зараз буде.”

Вийняв пістоля –

Стрілив у груди.

 

В неділю рано

Всі дзвони дзвоні,

Молоду пару

Батьки хороні.

 

Записано в с.Рогиня від Ірини Маяковсько

Оженився Василько

 

Оженився Василько

Та й за Марусину.

Полягали вони спати

У тиху годину.

 

-Ой, Марусю, зле чувати,

Відей піду воювати.

Як я піду на войночку,

Лишу тебе сиріточку.

 

Буду тобі листи слати,

Буду тебе помнітати.

Нема листа, нема картки,

Йде Марусі вже до мамки.

 

-Нема рочок, нема другий,

В мене, мамо, інший любий.

Хочу я сі віддавати,

Не Василя виглядати.

 

– Чекай, доню, ще хоч трошки,

Най прийде Василь із войська.

Вона того не слухала

І з Михайлом шлюб узяла.

 

Йде Маруся від шлюбочку,

Василь – з войська до домочку.

Лівов руков Марусю обіймає,

Правов – гострий ніж виймає.

 

Казала с, Марусе,

Будеш вік кохати,

Тепер знай, Марусе,

Будеш умирати.

 

Казала с, Марусе,

Будеш ні любити,

Знай тепер, Марусю,

Мусиш в землі гнити.

 

Записано в с.Рогиня від Ганни Катрич

Як я їхав ввечір до дівчини

 

Як я їхав ввечір до дівчини,

Місяць світив високо,

А дівчина в вікна ся дивила,

Чи я в’їхав далеко.

 

А я в’їхав штири милі лісом,

Вона за мнов плакала.

-Ой, вернися, моє закохання,

Чим я тебе вгнівала.

 

-Ой, не знаю, моє закохання,

Сам не знаю бо й чого.

Довго м стояв під твоїм віконцем,

А ти мала іншого.

 

-Ой, не мала, моє закохання,

Ой, не мала, не мала,

Кілько просив розмаїту квітку,

Я йму вікном подала.

-Ой, не треба, моє закохання,

Розмай-квітку давати,

-Ой, не треба, моє закохання,

Нас двох разом кохати.

 

Записано в с.Тишківці від Олени Павлюк

Ой по-під гай зелененький

 

Ой по-під гай зелененький

Ходить мій миленький,

Та й збирає в капелюшок

Розмай зелененький. ( двічі)

 

Нащо тобі, мій миленький,

Розмаю, розмаю,

Колия ти на неділю

Квіточку тримаю.( двічі)

 

Тримай, тримай, моя мила,

Квіточку червону,

А я прийду із вечора

На любу розмову. ( двічі)

 

Посідаєм край віконця

На тесову лавку,

Тай будемо розмовляти

З вечора до ранку. (двічі)

 

Ходить Іван понад Дунай,

В сопілочку грає,

А Парася бере воду,

На Йвана моргає. (двічі)

 

– Ходи, Йванку, до криниці,

Нап’єшся водиці,

– Я не піду, Парасино,

Бо ти чарівниці. (двічі)

 

Нікого я , Іваночку,

Та й не зчарувала,

Біле личко, чорні брови

Мені ненька дала. (двічі)

 

Записана в с. Тишківці від Олени Павлюк

Та як я си нагадаю

 

Та як я си нагадаю,

Як то було зразу,

Які були стоянки

Коло перелазу.

 

Які були стоянки,

Не раз я стояла,

Не раз мене вечеронька

Переночувала.

 

Не раз мене вечеронька,

Була на сніданні,

А все через тебе,

Моє закохані.

 

Та й на горі сиві коні,

Ярма назначені,

За вдівцеві хліб готовий,

Серце засмучене.

 

На горі сиві коні,

Та ярмо тоненьке,

За парубком хліба нема

Серце веселеньке.

Піду я до млина

 

Піду я до млина

Та й там обмучуся,

Напишу милому,

Що я віддаюся.

 

Вінчайся, миленько,

Бо я вже не буду,

Віддай злотий перстень,

Не йди з ним до шлюбу.

 

Де ж ти, милий, видів,

Щоб я перстень дала,

Штири роки сходив,

Щоб мати не знала.

 

Штири роки ходив,

А п’ятий не буду,

Мене через тебе

Обсудили люди.

 

Мене обсудили

Та й обговорили,

З мого личенька

Всю красу здоймили.

 

Записано в с.Тишківці від Марії Дідик

 

Жовнярська

 

Ой закувала сива зозуленька,

У вишневому саду,

Ой відправляла мама свого сина

До цісаря на війну.

 

Ой йди, сину, на тую війночку,

Не дуже ся забавляй,

За рочок, за два, за неділь чотири,

Додому ся повертай.

 

Ой не бий, синку, коня вороного,

Не будеш ся спотикати,

Ой не зрадь, синку, на світі дівчину,

Не буде тя Бог карати.

 

Я не бив коня вороного,

Коник сам ся спотикав,

Я ще не зрадив на світі дівчину,

На що мене Бог скарав.

Молодичка

 

Сходила я всю днинку й годинку,

Нім зібрала всю свою родинку.

 

Слава Богу, щом з родом зішласі,

Слава Богу, медку напиласі.

 

Слава Богу, що чоловік добрий,

Слава Богу, що чоловік добрий.

 

Що він мене ні б’є, а ні лає,

Що він мене гуляти пускає,

 

Гуляй мила, гуляй чорнобрива,

Заки моя головонька жива.

 

А як моя головонька схибне сі,

Тоги твоє гуляніє минесі”.

 

Записано в с.Тишківці від Марії Дідик

Віють вітри

 

Віють вітри, віють буйні з-під гір’ї,

Вже грають музики на подвір’Ї.

 

Прошу вас, музики, весело грати,

Бо то прийдуть мене гості дарувати.

 

Ой прийдіть, гості, на моє подвір’я,

Подивіться, гості, на моє весілля,

 

Ото тато й мама мнов ся радували,

Мені на весілля гарно постарали.

 

На моєму подвір’ю музиченьки грають,

Мене молодую до шлюбу збирають.

 

Прийшла моя пара та коло мене стала,

Та ці моя пара від Бога заслана.

У моєму саду розвився розмай

 

У моєму саду розвився розмай,

Розвивалися в саду розмаї,

А в серці моїм пробудилася любов,

Пробудилася любов молодая.

 

Тільки очі знайшли, тільки очі знайшли,

Тую першую ніч майовую,

А тепер, милий мій, ненавиджу тебе,

Через те, що ти любиш другую.

 

Чим же ліпша вона, чим же краща вона,

Чим мене і за що ти мене покидаєш,

Чи за ті вечори, що з тобою стояла,

Чи за те, що тя вірно кохала.

 

У моєму саду розвився розмай,

Розвивалися в саді розмаї,

Проминула любов й не вернеться назад,

І не вернеться любов молодая.

 

Записано в
с.Тишківці від Гафії Ткачук

Ой чия ж то біла хата

 

Ой чия ж то біла хата,

Що я її не впізнаю,

Ой чия ж то дівчинонька,

Що я її кохаю.

 

Аль бо тоту хату тручу,

Аль бо її завалю,

Аль бо тоту дівчиноньку

На папері змалюю.

 

Змалював бим на папері,

Та паперу не маю,

Пішов бим я за папером,

Та дороги не знаю.

 

Попросив бим товариша,

Най він мене поведе,

А товариш кращий з мене,

Він дівчиноньку відбере.

 

Ой прийшов я до дівчини,

Сюди-туди по кутах,

А дівчина в товариша

Вже заснула на руках.

 

Записано в с.Чернятин від Юрія Боднарчука

По саду ходила

 

Прийшла м на весілля,

Стала на порозі,

Мій милий гуляє –

Слава ж Тобі, Боже,

А мій милий гуляє,

Хустинов ся втирає.

 

Прийшла м додомоньку,

Сіла м на лавицю,

Тай собі гадаю

Свою розлучницю,

А я чую – щось гуде,

То мій милий з танцю йде.

 

Прийшов під дверенька:

– Утвори, миленька,

Най я ся пригорну

До твого серденька.

– Най ти тота втворяє,

Що з тобою гуляє.

 

Мила ж моя мила,

Дайся зрозуміти,

З тобов погуляти

Треба добре вміти.

Я з другою гуляю,

А про тебе думаю.

 

Записано в с. Вербівці від Марії Остафійчук

 

Соціально-побутові пісні

 

Горе бідній жінці

 

Горе бідній жінці –

Цілий вік робити,

Треба в господарці

Тяжкі сльози ллєти.

 

Прийдуть старостоньки –

Стануть говорити,

Будеш, як та пава

За миленьким жити.

 

А я нещаслива,

Щодня у роботі,

Як та мокра курка

Ходжу по болоті.

 

Як діти присядуть –

Не дають спокою,

А чоловік ходить

За нею з польгою.

 

Пішла бим за море,

Та маленькі діти,

Жаль мені лишати,

Сиротами в світі.

 

Записано в с. Чернятин від
Юрія Боднарчука

Як тяжко Бог карає

 

Як тяжко Бог карає

За невірну любов.

Як соловейко в гаю

Все тьох та тьох сказав.

 

Візьми мила той камінь,

Пусти його з водою.

Як той камінь попливе –

Оженюся з тобою.

 

Ой де ти, милий, видів,

Щоб камінь в воді плив.

Як ти мене не любив –

Чось до мене ходив?

 

А я до тебе ходив

На пожартування.

Абись, миленька знала,

Що значить: кохання.

 

Записано в с. Чернятин від Юрія Боднарчука

Молоді дівчині

 

Молоді дівчині нема що вірити,

Штири роки має, а вміє дурити.

 

Вісім років має, вна до школи ходить,

Вона за собою штири хлопців водить.

 

Шістнадцять років має – вона віддається,

Молода дівчино, як тобі здається.

 

Як скаже свекруха тобі рано вставати,

Не буде дівчина личко малювати.

 

Уставай невістко, бодай бис не встала,

Йди подій корови, щось поприганяла”.

 

Вжем ті подоїла, щом поприганяла,

Ще ті не доїла, що позаставала”.

 

Невістко, невістко, не пилуй так дуже,

Бо возьму копистку, виб’ю тобі зуби”.

 

Якись мала, мати, зуби вибивати, –

Було свого сина до мене не слати.

 

Було не копати під порогом ями,

Було ня не брати від тата і мами.

 

Було не рубати зеленого дуба,

Було ня не брати, коли я не люба”.

 

Записано в с. Чернятин від
Юрія Боднарчука

Попід садочок

 

Попід садочок, попід калину,

Сподобав я си гарну дівчину.

Гарна дівчина, гарного дому,

З нив ся одружу – не дам нікому.

 

Калину вломлю, складу у купу,

Я тебе люблю, моя голубко.

Я тебе люблю, ти ня кохаєш,

Коли я бідна, поля не маю.

 

Бо в чистім полі треба робити,

Прийду додому – нема з ким жити,

Нема ким жити, слово сказати,

Голубко моя, мушу тя взяти.

 

Через річеньку, через болото,

Подай рученьку, моє золото.

Через річеньку, через биструю,

Подай рученьку, най поцілую.

Ой на горі дуб, дуб

 

Ой на горі дуб, дуб,

Тече вода з дуба.

Бідна ж моя головонька –

Пішла за нелюба.

 

Іде милий з корчми,

Весело співає.

А на мені молоденькі

Тіло потерпає.

 

Прийшов він до хати

Та почав питати:

Чи стелена біла постіль,

Бо я вже іду спати”.

 

Стелена, стелена,

Що ми мати дала.

Я з тобою, нелюбчику,

Ще м не постаріла”.

 

Ой ліг милий збоку,

Я лягла з другого.

Не промовили й словечка

Одне до другого.

 

Записано в с. Чернятин від Юрія Боднарчука

Доле ж, моя доле

 

Доле ж, моя доле,

Ч ом ти не такая,

Ой чом ти не такая,

Як доля чужая?

 

Що люди не роблять,

Та в кожухах ходять,

А я роблю, дбаю –

Кафтана не маю.

 

Що люди гуляють

І розкоші мають,

А я роблю, дбаю –

Нічого не маю…

 

Записано в с. Чернятин від Юрія Боднарчука

Ой у полі жито

 

Ой у полі жито

Копитами збито,

Під білою березою

Козаченька вбито.

 

Вбито його, вбито,

Затягнуто в жито,

Червоною китайкою

Личенько покрито.

 

Ой вийшла дівчина

З чорними очима,

Як підняла китаєчку

Та й заголосила.

 

Ой вийшла другая

Та вже не такая,

Як підняла китаєчку

Та й поцілувала.

 

Ой вийшла третя

Та з нової хати:

Було тобі, козаченьку,

Нас трьох не кохати.

 

Нас трьох не кохати,

Нас трьох не любити,

Тепер будеш козаченьку,

В сирій землі гнити”.

 

Записано в с. Чернятин від Софії Неміш

Коло мої хати

 

Коло мої хати

Зацвіли блавати,

Хтіли мене мати

Восени віддати.

 

А мати хотіли,

А я не хотіла,

Прийшли старостоньки,

І їм відповіла.

 

Не косіть травичку,

Бо ще зелененька,

Не віддавай, мати,

Бо ще молоденька.

 

Зачекай, сестричко,

Ще не віддавайсі,

На городі ружі,

Урви, – заквітчайсі.

 

На городі ружі,

Та ще й барвіночок;

Подівоч, сестричко,

Ще хоч один рочок.

 

Я бим сі, сестричко,

Ще не віддавала,

Якби ми сусіда

Літ не рахувала.

 

Одна каже – тридцять,

Друга каже – двадцять,

А мені по правді

Лише – вісімнадцять.

 

Сестрички, сестрички,

Отож ти сте ми звели,

Щости мою косу

Навіки розплели.

 

Я кіски розплела,

Назад заплетіте,

Та най я сі вийду

Поміж людські діти.

 

Записано в с. Чернятин від Софії Неміш

На широкій річці

 

На широкій річці

Пливуть каченята,

Гарний той віночок,

Що сплели дівчата.

 

Зелений, зелений,

А завтра зів’яне,

А у нім сирота

До шлюбу тай стане.

 

Як будеш ставати,

То будеш плакати,

Будеш свою неньку

В гробі споминати.

 

Ой прийдіть, матусю,

Я на вас чекаю.

Бо я на головці

Віночок тримаю”.

 

Не встану я, доню,

Бо я не здужаю,

Цю землю підняти

Я сили не маю”.

 

Записано в с. Чернятин від Софії Неміш

Ой мав я таку жінку

 

Ой мав я таку жінку, –

Була ще маленька.

Пішла каглу затикати –

Вбила їй веренька.

 

Коли б Бог допоміг

Другу жінку мати.

Вже бим її не посилав

Каглу затикати.

 

Ой вдарив я жінку раз,

Жінка побіліла.

Мусів би я рік чекати,

Щоби почорніла.

 

Записано в с. Чернятин від Софії Неміш

 


Чернятинські коломийки

 

Мене мати породила та й коло припічка.

Та й казала: „Рости, доню, тоненька, як свічка”.

А я мами послухала й виросла тоненька,

На сім сажнів поясина, та й та коротенька.

 

Ой косив я сіно, сіно, косив я отаву,

Полюбив я дівчиноньку, маленьку, цікаву.

Ой косив я сіно, сіно, косив я осоку.

Полюбив я дівчиноньку, тоненьку, високу.

 

А ви, хлопці, гуляєте, бо ви жінок не маєте,

А якби ви жінок мали, ви би дома ночували.

Стара баба, як вмирала, та ще сі й питала,

Чи нема де весіллячка, щоби погуляла.

 

Ой на горі жито, жито зелене-зелене,

Ой час, мати дочку дати за мене,за мене.

Ой гуляли парубочки, аж корчма гуділа,

А багацька дівчинонька під корчмов сиділа.

 

Записано в с. Чернятин від Олексія Панаса

Ой там за горою

 

Ой там за горою, ой там за крутою,

Не по правді живе чоловік з жоною.

 

Вона йому стелить білу постелину,

А він їй рихтує дротяну жердину.

 

Біла постелина порохом припала,

Дротяна жердина біле тіло рвала.

 

Ой мужу, мужу, не бий мене дуже,

Моє тіло біле болить мене дуже.

 

Пусти мене, муже, в вишневий садочок,

Най я собі урву із ружі квіточок”.

 

Урвала з ружі квітку, пустила на воду:

Пливи, пливи з ружі квітко аж до мого роду”.

 

Плила, плила з ружі квітка, під берегом стала,

Вийшла мати води брати та й квітку впізнала.

 

Чи ти, доню, рік лежала, чи два хорувала,

Що та з ружі квітка на воді ураз та й зів’яла.

 

Я рік не лежала, два не хорувала,

Віддалас ні за п’яницю, – й навіки пропала.

Пісня про Євдокійку

 

Прийшов Василь додомочку, сів си коло стола:

Давай, Євдокійко, вечеряти щось наготовила”.

 

Що я тобі, Василечку, таке завинила,

Що вже тобі і за мною вечеря не мила”.

 

Ой збирайся, Євдокійко, швиденько, швиденько,

Та й щоби нас не виділа сусідка зблизенька”.

 

Як я маю, Василечку, дитятко збирати,

Коли воно в колисочці та й буде плакати”.

 

Не журисі, Євдокійко, якось воно буде, –

Мале дитя в колисочці вигодують люди”.

 

Веде Василь Євдокійку темними лугами,

А за нею стежка влита дрібними сльозами.

 

Привів Василь Євдокійку до білого гроба:

Давай душу, Євдокійко, хоть ми с і не рада”.

 

Привів Василь Євдокійку під білу ялину,

Тай посік ї, порубав ї, прикидав ї глиною.

 

Посік, порубав, притоптав ногами,

А сам прийшов додомоньку, темними лугами.

 

Прийшов додомочку, став си у затінку:

Утвори, утвори, Марусенько, я вбив шлюбну жінку”.

 

Я до тебе, Василечку, лиш заговорила,

А ти убив шлюбну жінку, що добре з тобов жила.

 

Я до тебе, Василечку, лиш зажартувала,

А ти убив шлюбну жінку, що добре газдувала”.

 

Прийшов Василь на могилу, став її просити:

Вставай, вставай, Євдокійко, щось будем робити.

 

Вставай, вставай, Євдокійко, ти ґаздине моя,

Ходит, плаче по вулици дитиночка твоя”.

 

Та най ходит, та най плаче, най в кулачки трубит,

Маєш, милий, другу жінку – най ти приголубит”.

 

Вставай, вставай, Євдокійко, ти ґаздине моя,

Ходит, риче по вулици, худобонька твоя”.

 

Та най ходит, та най риче, та най і рикає,

Маєш, милий, другу жінку, – най ти заганяє”.

Кучерява верба

 

Кучерява верба, де ти виросла,

Щось весною цвіла – літом вилася?

 

До дівчини у віконце нахилилася,

А дівчина зі сну пробудилася.

 

Нагадала з ким любилася,

Нагадала собі з ким кохалася.

 

Як козак на війну та збирався,

Із дівчиною своєю та й прощався.

 

Записано в с. Чортовець від Марії Сороки

А в моїм городі

 

А в моїм городі стежечка вузенька,

Ніхто нив не ходить, лиш я молоденька.

 

А я її знаю, перейду стеженьку,

В праві руці ключі від мого серденька.

 

Хату замітаю, тай собі думаю,

А хто мене візьме, як поля не маю.

 

Маю стан дівочий, ще й гарнії очі,

Може такий знайде, що мене та й схоче.

Ані стежечки, ані доріжечки

 

Ані стежечки, ані доріжечки –

Поїхав ми миленький та й до ворожечки.

 

Ворожка знає, ворожка скаже

З ким моя мила спатоньки ляже.

 

Ой ляже, ляже сама із собою.

Права рученька під головою.

 

Права рученька, біла подушка

Я тебе люблю, ти моя душка.

ДО ТОЇ ГОРОДЕНК?

 

До тої Городенки мости споріджені,

Туда ішли з кучерями, – звідти обстрижені.

 

Туда ішла з кучерями, – звідти без волосі.

Подивисі, файна любко, що ті придалосі.

 

Піду в військо я служити та й скоро вернусі,

А як прийду я додому – з тобов оженюсі.

 

А будеш ні, моя мила, на мене ти ждати,

Кучерики мої гарні будуть відростати.

 

Записано в с. Чортовець від Марії Сороки.

Ой сосна, сосна

 

Ой сосна, сосна,

В печі горіла.

Свекруха злая

Вогонь гасила (двічі)

 

Вогонь гасила

Вогонь гасила,

Щоб я молода

Не вечеряла (двічі)

 

Щоб я молода

Не вечеряла.

Без вечероньки

Спати лягла (двічі )

 

Приспала сон я,

Приспала другий,

А на третій сон

Прийшов мій милий (двічі )

 

Прийшов мій милий,

Стукає в вікно

Чи ти, мила, спиш,

Чом не говориш?” (двічі )

 

Я милий не сплю,

Думку думаю.

З ким я бідная

Свій вік доживаю?” ( двічі )

 

Доживай, мила,

Доживай сама,

Бо у мене є

Другая жона” (двічі)

 

Записано в с. Далешево від Марії Семянчук

НЕДАЛЕКО ТОЙ ГОСТ?НЧ?К

 

Недалеко той гостинчик –

Чотири доріжки.

Як не маєш чим приїхати –

Прийди, милий, пішки ( двічі )

 

Іде козак, іде козак

До дівчини в гості.

Заламався кінь вороний

На писанім мості ( двічі )

 

Кінь заломився, козак утопився,

Лиш шапочка сплила,

За ним його миленькая

Бистру річку плила (двічі )

 

Коня ведуть, тіло несуть,

Кінь головку клонить.

За ним, за ним його мила

Білі ручки ломить (двічі )

 

Коня ведуть, тіло несуть,

Кінь копитом креше.

За ним, за ним його мила

Русу косу чеше. ( двічі )

 

Записано в с. Далешево від Ганни Жугай

Не треба, матусю, нелюба любить

 

Не треба, матусю, нелюба любить,

Не треба, матусю, із нелюбом жить.

На серці печаль, на серці журба,

Ні щастя, ні долі тоді вже нема.

 

Подивися, доню, яка я стара,

Мені в домовину вже лягать пора.

Як я замкну очі, що буде з тобою?

Останешся, доню, круглов сиротою.

 

Не плач, стара мати, не плач, не ридай,

Бери рушниченьки – та й сватам давай.

Най я свою долю раз на світі втрачу,

Ти будеш щаслива, я – гірко заплачу.

 

В полі при дорозі хрест Божий стоїть,

Там старая мати під хрестом сидить.

Ой, Боже, мій Боже, що я наробила,

Що я свою доню з нелюбом злучила.

 

Не можна, матусю, нелюба любить,

Не можна, матусю, із нелюбом жить.

На серці печаль, на душі журба,

Ні щастя, ні долі, мамо, вже нема”.

 

Записано в с. Далешево від Ганни Жугай

Морг петрушки виполола

 

Морг петрушки виполола,

Я петрушку виполола, гей,

                                  Доньці мужа вибирала, гей,

Доньці мужа вибирала.

 

Чи за пана, чи за Йвана,

Чи за пана, чи за Йвана, гей,

Дала м доню за Кальвіна, гей

Дала м доню за Кальвіна.

 

Доня та в рік сина мала

Доня та в рік сина мала, гей,

На руках го колисала, гей,

На руках го колисала.

 

Люляй, люляй, гарний хлопець,

Люляй, люляй, гарний хлопець, гей,

Щоби сь не був, як твій отець, гей,

Щоби сь не був, як твій отець.

 

Бо твій отець військо має,

Бо твій отець військо має, гей,

Людську кровцю проливає, гей,

Людську кровцю проливає.

 

Людська кровця не водиця,

Людська кровця не водиця, гей,

Проливати не годиться, гей,

Проливати не годиться.

 

Записано в с. Тишківці від Олени Павлюк

В глибокій долині

 

В глибокій долині Василь сіно косить,

А йому дівчина дитину виносить.

 

На тобі, Василю, оце су дитину,

Як ти її не візьмеш – на покіс ти кину.

 

Кинув Василь косу, тай став, та й думає:

Що він з цев дитинов тай робити має.

 

Мамко, моя мамко, що це за новина,

Найшлася в покосі маленька дитина.

 

Нічо, нічо, синку, бери їй до хати,

Будеш цій дитині матінку шукати.

 

Мамко, моя мамко, ще одна новина:

Стоїть у порозі молода дівчина.

 

Нічо, нічо, синку,клич її до хати,

Буде тобі жінков, а дитині – мати.

 

Записано в с. Рашків від Параски Старків.

ЧУЖАЯ СТОРОНА

 

Мала мати доньку –

Одну дитиноньку.

Тай віддала заміж

В чужу сторононьку.

 

А чужа сторона

То не рідна мати.

Ще й лиха свекруха

Виганяє з хати.

 

З хати виганяє,

Ще й на людях лає.

А малий мовчить

Та й ся заступає.

 

А свекруха йде,

Як змія гуде.

Мені молоденькій

Жити не дає.

 

Заплету русу косу,

Встану раненько,

Перекинусь зозулею

І вернусь до неньки.

 

Записав в с. Далешево від Ганни Жугай

НАЙМ?ТСЬКА ДОЛЯ

 

У гаю, гаю зеленім

Чорний ворон кряче.

Сидить наймит, зажурився,

І гіренько плаче.

 

Ой мамо, мамо,

Сивая зозуля.

Яка ж то тяжкая –

Наймитськая доля.

 

Раненько вставати –

Тяженько робити.

А панам лихим –

Трудно угодити.

 

Сорочка чорна,

Життя – неволя.

Така то, люди,

Наймитська доля.

 

Раненько вставати,

пізненько лягати.

З ранку до ночі

Панам догоджати.

 

Записано в с.Далешево від Ганни Жугай.

 

ОЙ НЕ ШУМ?, ЛУЖЕ

 

Ой не шуми, луже, дуже

Та й ти, гаю-друже.

Втворяй, милий, ворітечка,

Бо йду п’яна дуже.

 

Та й ворота утворяє,

Та й ї ся питає:

Де ж ти, мила, й прибувала,

Що нічка минає.

 

Через твої, милий, кумці,

Та й через куманці,

Як йшла вчора-ізвечора –

Йду додому вранці.

 

Та й узяв її за ручку,

Та й завів до хати:

Цитьте, діти, не шуміте –

Най ся виспить мати.

 

Та якби ти був муж добрий,

Та взяв батіг довгий,

Та й став мене бити-вчити:

Не йди в корчму пити.

 

Та як вдарив її вперше –

Личко почорніло.

Та й плакавим три неділі,

Що жінку боліло.

 

Та як вдарив ї раз бучком –

Та й хотіла вмерти.

Не буду тя жінко бити

До самої смерти.

 

Записана в с. Вербівці від Марії Остафійчук.

 

А ТР? СЕСТР? БРАТА МАЛ?

 

А три сестри брата мали,

На війну го відряджали.

Старша сестра коня дала,

Середульша – осідлала.

 

Наймолодша – хрестик дала,

Стала – ревно заплакала.

Іди, брате, навкруг світа,

Та й вертайсі за три літа.

 

Уже літа три минає,

Нема брата, не вертає.

Озми, сестро, піску в жменю,

Та й посій го на каменю.

 

Коли пісок там ізійде,

Тоди братчик з війни прийде.

Є пісок, немає сходів,

Нема брата, не приходить.

 

Записано в с Рогиня від Євдокії Гаврилюк.

Ой летіла зозулечка

 

Ой летіла зозулечка

Через круту гору,

Посіяла пшениченьку –

Зібрала полову.

 

Нащо мені та полова,

Як зерна немає

Як же мені веселиться,

Як мами немає.

 

Ой піду ж я на город,

Та й скопаю грядку.

Нема в мене матусеньки,

Та й нема порядку.

 

На могилі матусеньки

Траву уже косять.

А мою всю родину

На весілля просять.

 

Ой піду я на могилу

Тай буду просити:

прийдіть, матусенько,

весілля робити”.

 

Ой не встану, тай не піду

бо глибока яма.

Нехай позолотить віночок

Миленького мама”.

 

Записано в с. Сороки від Ганни Перегінчук.

ЖУР?ЛАСЯ НЕНЬКА МНОЮ

 

Журилася ненька мною,

Як рибка водою,

Що ми дала за нелюба

Та й за лиху долю.

 

Лиху долю ні продати,

А ні проміняти,

Лишень собі з лихов долев

Свій вік коротати.

 

Кавалєри мої, кавалєри,

За що ви ся били?

–  Та й за тебе, файна любко,

Бо ми тя любили.

 

–  Бийтеся, рубайтеся –

Одного я буду.

Кому ручку дам,

Того любить буду.

 

–  Бийтеся, рубайтеся –

Я ваша не буду,

Подам ручку на сторону,

Тай сторонська буду.

 

Буду собі сторонська,

Буду сторонева.

Як не буду Іванова –

Буду Василева.

 

Та й не того я співаю,

Що гаразд маю,

Але того я співаю –

Журу свою забуваю.

 

Журо моя великая,

Від кого тя маю,

Чи від людей, чи від Бога –

Сама я не знаю.

 

Записано в с. Незвисько від Ганни Король.

Ой тай ішов Василечко

 

Ой тай ішов Василечко

Сім рік на війну / двічі

 

Лишив свою Ганусину

На матір рідну / двічі

 

Казав її напувати

Медом та й вином / двічі

 

Казав її застеляти

Постіль шовкову / двічі

 

Вона її застеляла

Постіль тернову / двічі

 

Вона її напувала

Напоєм полину / двічі

 

Та й вернувся Василечко

Сім рік із війни / двічі

 

-Вийди, вийди, Ганусино,

Ворота втвори / двічі

 

Ой не вийшла Ганусина,

Вийшла братова / двічі

 

Тікай, тікай, Василечку,

Ганусі нема / двічі

 

А ще вчора із вечора

Здорова була / двічі

 

На опівніч Ганусина

Захорувала / двічі

 

А на ранок Ганусина

Життя скінчила / двічі

 

Пішов, пішов Василечко,

Де Гануся спала / двічі

 

Прип’яв коня до явора,

А сам впав на могилу / двічі

 

– Дозволь, дозволь, Ганусино,

Знайти другу милу / двічі

 

– Тікай, тікай, Василику,

Най я собі сплю / двічі

 

Твоя мати – чарівниця

Зчарує другу. / двічі

 

Записана в с. Копаченці від Марії Теремко

На горі стоїть хатина

 

На горі стоїть хатина,

Похилилася вона,

В тій хатині стара мати,

Зажурилася вона.

 

Вже три роченьки минає,

Як забрали Василя,

Ждала, ждала мати сина

Вже й надія пропала.

 

А раз вечором тихенько,

Як заснуло все село,

До матусі потихеньку

Хтось постукав у село.

 

Мати встала, відчинила,

Подивилась, ось Василь.

Він стояв на двох протезах

Ще й без правої руки.

 

Мамо, ти синочка ждала?

Подивися – ось і я,

Чом же, чом же не впізнала

Свого сина Василя.

 

Мати стала на порозі,

Як впізнала Василя,

Дві хвилини постояла

І упала нежива.

 

Що робить бідній каліці, –

Так подумав сам Василь.

Він встромив в серце багнетом

І остався неживий.

 

Поховали їх обох

Недалеко від села,

Рознеслася сумна звістка

Про матусю й Василя.

 

Записано в с. Пробабин
від Катерини Дуб ’ як

ВЕСІЛЬНІ ПІСНІ

 

 Коли мама викуповує вінок у жінок, що його плели, c вашка говорить:

   -Абисте були такі чесні і величні як і цей вінок перед нами жіночками-каравайничками”.

 

Жінки співають:

 

Та й ми звили деревечко та й ті панянці.

Та й нам би сі належало горілки по склянці.

 

Та й звили віночок та й паничеві,

Та й нам би сі належало та по калачеві.

 

Коли вбирають деревце, жінки співають:

 

Ой де сі діла, де сі поділа,

Молоденької ненька. (двічі )

 

Та най увійде

До нової світленьки (двічі )

 

Та най приступить

До тесового столу (двічі )

 

Та най викупить

Віночок від жіночок (двічі)

 

Як збирають молоду до шлюбу, то жіночки співають:

 

Купила ми моя мама гребінець,

Розчесала русу косу під вінець.

 

Йду до строю, Мая мамцю, до строю,

Та вже мені розлученька з тобою.

 

Куди ти сі, молоденька, збираєш,

Що ти білу сукеночку вбираєш.

 

Збираюсі, гості любі, такої,

Бо вже буду йти до мамки другої.

 

Та вже буду свою мамку лишєти,

За мнов буде моя мамка тужити.

 

Коли мама закладає вінок, вельон – жінки співають :

 

Куди ти сі, молоденька, зібрала,

Що ти білий віночок убрала.

 

Зібраласі, люди добрі, до шлюбу,

Я вже більше дівочити не буду.

 

Я вже дівочити не буду,

Вже тя більше робітницею не буду.

 

Я вже тобі, моя рідна, робила,

За те мені білий вельон купила.

 

Та й куда ж ти, молоденька ходила,

Що так твоя голівонька зацвіла.

 

Ходила я, гості любі, у вишневий сад

Та й там мені на голівку весь цвіт спав.

 

Коли йдуть з барвінком від молодої до молодого, то співають:

 

В долину, сестриці, в долину,

По червону калину.

 

Та по хрещатий барвіночок,

Та й нашому молодому на віночок.

 

Ой з-за гори високої три зорі ясненькі,

А з-за другої, ще вищої – три сестри рідненькі.

 

Ой одна іде – барвінок несе, барвінок на вінок,

А друга йде – часничок несе, часничок на віночок.

 

А третя іде шовчечок несе, шовчечок на віночок.

Шовчечок несе, шовчечок на часничок.

 

Мама з татом благословляють, промовляючи:

Нехай тебе, дочко, Бог благословить”, а жінки співають:

 

Уже прийшов, молоденька, такий час,

Поклонися своїй мамці хоть сто раз.

 

Кланяюся вам, родичі, знизенька

За ваше виховання змаленька.

 

Довгі роки, наша доню, чекали,

Нім такого поклону діждали.

 

Молоді ідуть до шлюбу, а їм співають:

 

Ой чи з вогню, чи з полонини палає (двічі)

На молоденькі віночок сіяє (двічі)

Ой чи на ню її мамка ззирає (двічі)

Не ззирайся, моя мамко, на мене (двічі)

Не було такого вінка у мене (двічі)

Цей вінок купив мені милий у Львові ( двічі)

Та й дав за нього чотири червоні. ( двічі)

 

Записано в с. Тишківці від Гафії Ткачук

Національно-визвольні пісні

Ой за гору високую

 

Ой за гору високую

сонечко сідає,

Молода дівчинонька

гіренько ридає.

 

Ой плаче-ридає,

сльози не втирає,

Бо в далекую дорогу

Милий ся збирає.

 

А на конях мчать степами,

Мов ті чорні хмари

Проклятії воріженьки,

турки і татари.

 

Не плач, мила,не журися,

Лучше Богу помолися.

Ординців мушу бити,

Рідну землю боронити.

 

Ой рано-раненько у гаю

Золуля кувала.

Дівчина в дорогу

козака проводжала.

Записано в с. Далешево від Ганни Жугай

В Станіславі під тюрмою

 

В Станіславі під тюрмою

Стара матінка прийшла,

Вона, певно, свому сину

Передачу принесла.

 

Передайте передачу,

Бо в нас люди говорять,

Що по тюрмах наших дітей

Страшним голодом морять.

 

Передайте передачу,

Поки син мій є ще тут,

Бо вже завтра-післязавтра

На Сибір го відвезуть.

 

А начальник усміхнувся:

– Не повезуть на Сибір,

Твого сина вчора ввечір

Засудили на розстріл.

 

Стара мати як це вчула,

Передача впала з рук,

А з грудей її зболілих

Відізвався слабкий звук:

 

–  Передачу я купила

На останні гроші,

Передайте передачу

За впокій його душі.

 

Стара мати піднялася,

До церковці підійшла,

Молодому ключникові

Покотилася сльоза.

 

Записано в с. Прикмище від Марії Бахматюк.

 

ОЙ ТАМ У ЛІСІ ПІД КАГЛАМ?

 

Ой там у лісі під Каглами

Червоні рози зацвіли,

Аж там три друзі по-геройськи

Життя за волю віддали.

 

Їх було три у тій криївці,

Мали гранати, запашки,

Вони не знали, що друг їх зрадить

Катам червоної Москви.

 

Кати криївку обступили,

Кричать: Бандеро, руки вверх!

Хтось крикнув: Слава Україні!

Ми не здамося! Краще смерть!

 

Всі три разом поцілувались,

Ніхто пощади не благав,

Почали рватися гранати,

А скоро стріл заклекотав.

 

Ой ти, зраднику, ти проклятий,

Нащо криївку показав?

Ти перший влізь у ту криївку ,

І мертвих друзів повитягай.

 

Записано в с. Поточище від Наталії Савіцької.

В изволяти Україну з неволі

 

Ой пустіть ня, пустіть ня,

Яка гарна дівоча краса.

В неї зір чарівний, онімілий,

По плечах розпущена коса.

 

Ой останься, мій милий, останься,

Ти казав, що не зрадиш мене.

Пригадай те останнє прощання,

Ти казав: не покину тебе.

 

Грають сурми із Сходу до Заходу,

Гей, ставаймо до бою в ряди,

Визволяти Вкраїну з неволі,

Визволяти братів із тюрми.

 

Встане воля, воскресне Вкраїна,

Погуляєм в широких степах,

Ми не будемо більше валятись

По московсько-жидівських тюрмах.

 

Записано в с. Поточище від Марії Колодзінської

ТАМ ПІД ПЕРЕМ?ШЛЕМ

 

Там під Перемишлем

Висока могила.

А в ній спочиває

Вся стрілецька сила.

 

Окопи, окопи,

Жаль вас покидати.

Як вас було важко

Взимі будувати.

 

Ми вас будували

Через цілу зиму,

А тепер лишаєм

За одну годину.

 

Тернопіль забрали,

а Львів обкрутили

А під Перемишлем

Голови зложили.

 

Записано в с. Поточище від Марії Савчинської

Вітер повіяв

 

Вітер повіяв, хмари роздув,

І ясне сонечко зійшло

А я сидів в кущах калини,

Сном мене важко зморило.

 

Снилось мені, що я на волі,

І Україна вже вільна,

А місто Київ – це столиця,

І провалилася Москва.

 

Минувся кат, настала воля,

І завитала свобода,

Радіє мир і просто люди,

І що держава є своя.

 

Записано в с. Лука від Гафії Бортейчук

НА ПОКРОВУ ДУЖЕ РАНО

 

На Покрову дуже рано

У годині п’ятій,

Приїхали до Корнева

Яничари кляті.

 

Біля цвинтаря старого

Зробили облаву,

І чекали на повстанців

Що ішли дорогов.

 

Мала мати сина,

Дуже го любила,

Через тих катів проклятих

Дома не женила.

 

Мала мати одинока,

Козаком він звався,

Через тих катів проклятих

В могилі зостався.

 

Рано сонце не світило,

Бо хмари стояли,

Як герої за Вкраїну

До бою ставали.

 

Зав’язався бій кривавий,

Стала стрілянина,

І прикрила тих героїв

Темненька могила.

 

Записано в с. Корнів від Марії Ротерман

МОВ ОЛЕНЬ ТОЙ

 

Мов олень той, що загнаний в болото,

Зацькований собаками в лісах.

Боролася ватага там піхоти,

Кіннота йшла за ними по слідах.

 

А бій кипить, останній паде в бою,

За полком, полк іде ворожих сил,

І крикнув хтось: У нас нема набоїв.

З полудня стихло, впав останній стріл.

 

Загнали нас і у всіх забрали зброю,

Вірним синам святої боротьби.

І впав наказ, щоб власними руками

Копали тут самі собі ями.

 

Знеможені, потоптані, побиті

Копали ми могили на полях

Під оклик глум і крик несамовитих

Московських військ, що стали у рядах.

 

І ось могили всім уже готові,

Промовили у відповідь: да как!

Ось вам вільна соборна Україна

Для вас нема ні ласки, ні пощад!

 

А хто би з вас отут зложив присягу,

Що буде вірним вже навік Москві.

Та відречеться нині свого стягу,

Той буде вільний, тай буде живий.

 

В холодний день серед снігів і мраків

Над свіжим гробом, що на них чекав

Мовчало 360 юнаків завзятих,

Ніхто не зрадив, ласки не благав.

 

І впав наказ, клекочуть скоростріли,

Юнацтво стелиться, мов та трава,

І труп за трупом падають в могилу,

А скоро стріл клекоче невгава.

 

Хтось вечером присипував могилу

І чув, як в ній юнак, що умирав,

Шептав до друга мертвого насилу:

– Ми нині мрем, а завтра – кров за кров!

 

Записано в с. Вікно від Ганни Хоми.

Їхали стрільці у бій за Вітчизну

 

Їхали стрільці у бій за Вітчизну,

Кожен з них покинув в своїм краю дівчину.

Коли наступали на ворога,

То всі кричали: „Ой слава, слава”.

 

Там старенький батько окопи копав,

Він здалека бачив як стрілець упав.

Батько не повірив сам своїм очам,

Він підійшов ближче, а то його син лежав.

 

Ой сину ж мій сину, дитино моя,

Тебе поранила ворожа куля.

Решта стрільців позаду ідуть,

Тіла забирають, на марах несуть.

 

Прийшов батько додому тай сів край стола,

Заболіло серденько, болить голова.

Питається жінка що де чувати,

І нашого синка десь не видати.

 

–   Жінко моя, жінко, наш син не жиє,

Він на своїх грудях землю тримає.

Батько за сином тяжко затуживсь,

Витяг револьвера – сам сі застріливсь.

 

Записано в с. Сороки від Ганни Перегінчук

Подивися, ти наш Боже

 

Подивися, ти наш Боже,

Що тутка ся діє,

П’ять героїв-українців

Зради потерпіли.

 

Ой знайшовся рідний батько,

Що катам признався:

В чистім полі, у криївці,

Там мій син сховався”.

 

Приїхали до криївки

Облогою стали.

Кати крикнули в криївку,

Щоби ся здавали.

 

Дорко сміло сказав прощі:

Прощай, Україно,

Прощавайте всі герої,

Прощавай, дівчино”.

 

Поставали мужні хлопці,

Та й пообнімались,

Витягли револьвери

Та й ся постріляли.

 

І так наші тих п’ять хлопців

За Вкраїну бились,

Де по-правді, по-геройськи

Голови зложили”.

 

Записано в с. Чернятин від Юрія Боднарчука.

Чорна рілля ізорана

 

Чорна рілля ізорана, гей-гей.

Чорна рілля ізорана

І кулями засіяна, гей-гей / 2 рази

 

Білим тілом зволочена, гей-гей.

Білим тілом зволочена

І кров’ю сполощена, гей-гей. / 2 рази

 

Летить ворон з чужих сторін, гей-гей.

На могилі усідає,

з мерців очі випиває, гей-гей.

 

Ані в церкві задзвонити, гей-гей.

Ані в церкві задзвонити

Ані свічки запалити, гей-гей.

О й у селі Чернятині

 

Ой у селі Чернятині, коли усе зацвіло,

А москалі, мов ті круки, обступили все село.

 

Як підійшли до хатини, обставили всі кути:

Ой виходьте, бандерівці, наші люті вороги”.

 

До маленького віконця лютий зрадник підійшов:

Відкривайте, друзі, двері, я до вас уже прийшов”.

 

Довго вони там радились, що ж їм тепер робити,

Чи накласти головами, чи живими ся тай здати.

 

Ратай” довго вже не думав, зброю в ручечки він взяв.

Згадав про свою миленьку, яку вірно кохав.

 

Прощай ти, моя миленька, вже від тебе я іду,

Бо вмираю я за неньку, і за рідну Вкраїну.

 

Не плач, не плач, Марусенько, не плач, не плач, не ридай.

Як повернуся з Сибіру, тоді мене відшукай”.

 

Попрощався „Ратай” з другом, міцно його цілував,

Взяв гранату в праву руку і на ній ся підірвав.

 

Упав „Ратай” на земленьку і вже кров’ю із тікав.

А його друг поранений щось тихесенько шептав:

 

А якщо ти, дівчинонько, до домівки повернеш,

розшукаєш наші кості, про любов свою спімнеш.

 

Прощай рідний наш Чернятин, і дороги, і стежки.

Котрими колись ходили наші босії ніжки.

 

А ти, рідна Україно, не забудь своїх синів,

Бо ми рано положили за волю голови свої.

 

А якщо ти, Україно, самостійною будеш,

То на наших могилоньках злотий тризуб покладеш”.

 

Записано в с. Чернятин від Софії Лабач.

Триста років буде

 

Триста років буде

Як козак в неволі.

Понад Дніпр проходить,

Виглядає долі.

 

Приспів:

Гей, вийди, доле, із води,

Визволь мене, серденько, із біди.

 

Не вийду, козаче,

Не вийду, соколе,

Хоч рада б я вийти,

Сама я в неволі.

 

Приспів:

Гей, я в неволі, я в ярмі,

Під московським караулом, у тюрмі.

 

Мене молодую

Козацькую долю

Запродали ляхи

В московську неволю.

 

Приспів:

Гей, я в неволі, я в ярмі,

Під московським караулом, у тюрмі.

 

Мене молодого

Ляхи полонили,

Із шаблів козацьких

Серпи поробили.

 

Приспів:

Де ж ваші коні вороні,

Самі козаченьки, як орли.

 

Записано в с. Чернятин від Юрія Боднарчука.

Де ж тая слава?

 

Де ж тая слава, слава кривава,

Де ж теє військо, тії козаки?

Все кати забрали, все поруйнували,

А ми, а ми нужденні жебраки.

 

Ти зруйнував нас, ти сплюндрував нас,

Там, де були школи – ти зробив тюрми.

Нашими кістками, гатили греблі нами,

А все ж, а все ж, а все ж народ ми є!

 

Хочемо волі, кращої долі,

Хочемо вільно розвивати світ,

Хочемо просвіти, хочемо летіти,

Як птах, як птах, як птах в далекий світ.

 

Записано в м. Городенка (Родниківка) від Марії Гайдукевич.

Гей, там дітвора Вкраїнська йде

 

Гей, там дітвора Вкраїнська йде,

Гей, попереду стяг несе,

А краска стягу – жовтий цвіт, / двічі

На синім полі, мов блакить / двічі

 

А на прапорі тім скала,

А під скалою видно Льва,

Він кличе, що грім у бій зове, / двічі

За Україну – хто живе! / двічі

 

Ми – льви, підемо в боротьбу

За України свободу,

Боротись будем – не спочнем,

Поки кайданів не пірвем.

 

Записано в м. Городенка (Родниківка) від Марії Гайдукевич.

 

Привітайте щиро

 

Привітайте щиро всім добром

Нас – дівчат і хлопців над Дністром,

Бо то йде молоде, жваве покоління в поміч Україні,

Що всіх за собою поведе.

 

Ви, старі, зів’ялі від журби,

Від тяжкої з лихом боротьби,

Ми за вас в добрий час скинемо всі пута,

Скинемо всі пута, слава не забута!

 

Заросли у полі могилки,

де спочили браття і батьки,

І вони з глибини кличуть нас: не дайтесь, вчіться і змагайтесь

Жити для своєї Вітчизни.

 

І ми будем жити, як рідня,

Будем працювати всі щодня,

Щоб і ми між людьми всі здобули славу і судьбу ласкаву

Розумом, і серцем, і грудьми.

 

Записано в м. Городенка (Родниківка) від Марії Гайдукевич. 

One thought on “Пісні городенківщини

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *